Сторінка батьків
Як боротися з дитячим егоїзмом?
У дітей молодшого віку буває такий період, коли коротке «я» не сходить у них з язика: «Я бігаю швидше за всіх», «Я малюю краще за всіх», «Я можу піднятися на найвищу гору». Це поки що не хвалькуватість, не зазнайство, а потреба заявити про свої сили, про можливість зробити щось.
Дорослим важко залишатися байдужими до такої радості дитини. Вони пестять її, хвалять, а іноді непомірно виділяють серед однолітків. Для них велике задоволення розповісти знайомим і рідним, нерідко в присутності дитини, що вона «дуже розумна», навіть «обдарована», «талановита». Вони не помічають, що в такий спосіб закладають основи поганого характеру.
Риси егоїзму починають з’являтися в дитини й тоді, коли батьки задовольняють її примхи і капризи, прагнучи створити для неї щасливе дитинство. Вони задаровують її іграшками, віддають все смачне, потурають її «купи», «хочу», «принеси». Коли дитина маленька, ця тиранія не обтяжує батьків, а, скоріше, приємно забавляє. Але дитина росте. Забавні капризи стають стійкими рисами характеру. Ростуть вимоги, і вже потрібні не іграшки, а дорогі речі: фотоапарат, модне пальто, велосипед, кишенькові гроші. Необразливі «хочу» перетворюються у вимагання. Син або донька не навчилися враховувати матеріальний стан родини, співчувати батькам. Вони звикли думати тільки про себе і приймати батьківські турботи як обов’язок. Це вже ображає батьків. І вони не можуть зрозуміти, чому їхні діти стали черствими, жадібними, егоїстичними.
Іноді самі батьки показують поганий приклад для дітей. Замкнувшись у вузькому колі міщанських інтересів, живучи турботами про особисте благополуччя, вони мимоволі передають свої егоїстичні інтереси дітям.
Діти повинні засвоїти головне: батька і матір цінують і люблять у колективі за те, що вони на совість працюють, вміють захищати інтереси спільної справи і ставити їх вище своїх особистих. У свою чергу батьки повинні придивлятися до поведінки своїх дітей у дитячому колективі, до їхніх стосунків з іншими дітьми: як син-дошкільник грає, чи добрий він товариш, чи може він уступити іграшку, чи не кривдить молодших? І найперші прояви егоїзму, нетовариського ставлення до однолітків необхідно припиняти, не розраховуючи на те, що дитина стане дорослішою і сама все зрозуміє. У школяра треба запитувати не тільки про його успіхи, але й про успіхи його товаришів, однокласників («Що ти все розповідаєш про себе та про себе. Розкажи, що нового в класі, у твоїх товаришів»).
Якщо дитина щиро радіє тому, що клас зайняв перше місце по успішності, що відстаючі підтяглися, що діти чудово впоралися з якоюсь колективною творчою справою, якщо вона чутлива й уважна до турбот і потреб товаришів, — виходить, егоїзм її не торкнувся. Шкільний, а згодом виробничий колектив поставиться до неї з любов’ю.
Як подолати кризу 3-х років?
Коли мова йде про кризу трьох років, то під цим слід розуміти зміни в поведінці дитини, наступити які можуть у період від 2 до 4 років. Не існує конкретних часових рамок для прояву кризи, коли малюк набере необхідний йому багаж знань, коли у нього почнуть з'являтися думки про індивідуалізацію та самовизначення, проявиться відповідна поведінка.
Варто набратися терпіння, думати тільки про хороше. Адже, якщо малюк не пройде цю кризу у розвитку, то і особистість його буде не до кінця розвинена. Переломний момент потрібний як малюкові, так і батькам, які мають змінити про свою дитину точку зору, сприймати його, як більш самостійного і дорослої людини.
Допомогти подолати кризу можуть терпіння, любов і віра в можливості малюка. Потрібно зберігати спокій, не дивлячись на всі капризи й істерики дитини. Марно доводити або пояснювати щось коли плаче і кричить дитина, потрібно покинути приміщення, якщо ви знаходитесь вдома, або відвести його від людей, якщо ви знаходитеся в суспільному місці. При відсутності глядачів дитина заспокоюється, адже їй нема перед ким показувати свої концерти.
Не варто бути у вихованні занадто авторитарним і не можна дозволяти дитині керувати вами. Завжди прагніть домовитися, пропонуйте маляті альтернативний варіант, разом приходьте до обопільного рішення. Малюк ваш - вже особистість, він починає це усвідомлювати, своїм прикладом показуйте йому, що зріла, доросла людина завжди знайде рішення будь-якої проблеми і спільну мову. Адже ваша батьківська задача полягає в тому, щоб виростить зрілу, гармонійну особистість, а не покірну і зацьковану в усьому людину.
Мультиплікаційні фільми невипадково улюблені дітьми різного віку. Яскраві, видовищні, образні. У свідомості дорослого мультфільм – це те, що призначено для дітей. Але не всі мультфільми корисні. На жаль, багато трансльовані сьогодні мультфільми побудовані етично, психологічно чи педагогічно безграмотно і можуть нести небезпечні для дитини наслідки. Ознаки «шкідливого мультфільму»:
1. Колір. головні герої розфарбовані яскравим, ядовитим кольором. Цей прийом експлуатує здатність дитячої психіки реагувати на все яскравіше. Тому від початку до кінця мультфільму персонаж веде маленького глядача, куди захоче, не даючи можливості відволіктися та порозмірковувати .
3. Обличчя. Головна героїня всіх американських мультфільмів на одне обличчя. Мало того, що це нудно, але, якщо уявити ці на обличчі живої дівчини, то вона буде страшною. Із-за великої частоти показів цього обличчя на екрані, воно перетворюється на естетичний стереотип. Таким чином, дівчата будуть прагнути виглядати як те, чого не буває, а хлопчики , підростаючи, будуть безрезультатно шукати те, чого не може бути.
4. В жіночі образи втілюється така якість, як садизм. Дитина знає, що добрих і хороших потрібно наслідувати. Але в мультфільмах героїні мають не лише хороші якості, а й жорстокість, непошану до батьків. Наприклад, чи можна уявити Настеньку з «Аленького цветочка» з виразом злості чи люті на обличчі? Чи може вона взагалі бути агресивною? А от Фіона(«Шрек») , Жасмін в «Аладін» проявляють жорстокість невимушено та ще й заразливо.
5.Демонстрація небезпечних для життя дитини форм поведінки повторювати які у реальній дійсності недоцільно, незрозуміло, навіть просто небезпечно.
Перегляд таких прикладів для наслідування може обернутися для дитини зниженням порога чутливості до небезпеки, а значить потенційними травмами.
Доведено: сучасні західні мальовані фільми руйнують психіку дітей. Здавалося б , що може бути краще, ніж історії про Гуффі, Дональда, Міккі Мауса. На перший погляд,ці герої добродушні й завжди веселі. У діснеєвських мультфільмах немає ні крові, ні сцен насильства, добро завжди перемагає зло. Та це тільки один бік медалі. А ось інший. Варто врахувати, дитина все побачене сприймає буквально. Отже, вірить тому, що відбувається. Вона бачить, що Гуффі з величезної висоти падає на асфальт і підлітає вгору. Дональда вдаряють відбійним молотком по голові, а у нього від цього лише пташки навколо голови. Можливо, це перебільшення, але відомі випадки, коли діти реально пробували повторити те, що витворили їхні улюблені екранні герої.
В 60-х роках ХХ століття були проведенні лабораторні дослідження. В ході досліджень було виявлено, що діти вчаться, спостерігаючи за іншими. Діти дивилися спеціально створені телевізійні передачі, в яких агресивно поводилися із пластиковою лялькою «Бобо». Коли у дітей з’явилась можливість погратися з лялькою, вони частіше поводилися з нею агресивно, ніж ті, що не дивилися телепередачі.
